Щороку в останню суботу листопада ми згадуємо про одну із найстрашніших трагедій українського народу, спричинену більшовицькою владою через ганебну промислову індустріалізацію та колективізацію українського села. Як шкода, що і нині, в умовах сьогодення багато людей забуває про цінність людського життя, його красу та безмежні барви. Не забудьте згадати про людей, які постраждали від сталінських репресій, однак мужньо боролися за життя до останнього. Чи не кожна сім'я передає власні історії про членів своєї родини, яких ці злочини торкнулися. Тоді, в сімейному колі ми переглядаємо фотоальбоми, слухаємо про бабусь та дідусів, їх батьків. Водночас, як багато із загиблих є людей, про яких уже й немає кому згадати...
Знайдіть хвилинку часу, щоб згадати тих, чиє серце зупинилося. Це відбулося лише через те, що вони жили в той час. Сумна статистика, діаграми, таблиці й схеми - цього наразі вдосталь. Однак пам'ять живе доти, доки серце й душа несе її впродовж життя наступних поколінь.
Комментарии
Отправить комментарий